Північна Корея або Корейська Народно-Демократична Республіка – це тоталітарна країна, ідеологія якої є синтезом комунізму і традиційних для регіону уявлень про правителів як про божественних посланців. Хоч офіційний атеїзм і не дозволяє пропагандистам говорити про божественність лідерів, але їх особистості тісно пов’язані із міфологічними і реальними сакральними місцями Кореї і фольклорними ідеями (наприклад, пропаганда повідомляла, що смерть попереднього лідера Ким Ір Сена оплакували навіть звірі в лісах). 

Для країни характерні такі ознаки ідеології, як крайня ізольованість («залізна завіса»); жорстка пропаганда, яка відкидає капіталістичний спосіб життя і пропагує життя в КНДР як найбільш правильне; мілітаризм і крайні ворожі настрої до США та їх союзників, а також взаємне шпигунство громадян один за одним. 

Попри протистояння із Заходом, КНДР має дипломатичні зв’язки із 43 країнами світу, але фактично- їх більше: абсолютна більшість країн Азії, Європи та Африки, а також більшістю країни Південної Америки та Океанії. Просто є посольства та консульства, які обслуговують громадян із кількох країн. Загалом, відзначають, що при молодому Ким Чен Ині, який отримав освіту у Швейцарії, Північна Корея стала більш відкритою не лише для своїх союзників, як-то Росія чи Китай, а й до західних країн. Загалом, ідеологія відходить від тотальної мілітаризації і це видно із загального образу звичайних громадян – замість стилізованого під армійський одяг більш популярними стають яскраві футболки. 

Однак в країні все ще проблема із продуктами, раціон товарів у магазинах хоч і зростає завдяки поставкам із Росії та Китаю, але все ж громадяни користуються продуктовими картками, за якими отримують їжі – в основному рис та овочі. На свята держава кладе у продуктові пакети невелику кількість м’яса, солодощів та алкоголь. 

Законодавство Північної Кореї не містить інформації про отримання ПМП в КНДР. Однак можна пройти процедуру натуралізації. Для цього треба подати заяву у Президіум Верховних Народних Зборів. Шанс на отримати громадянство вкрай малий і крім того, подвійне громадянство в КНДР під забороною. 

Попри те, що у КНДР як влада, так і населення дуже насторожено ставляться до іноземців, вони іноді роблять виключення для іноземних військових, чиновників чи блогерів, які готові пропагувати комуністичний спосіб життя і розповідати про те, яким жахливим та людожерським є капіталізм. Такі люди зазвичай отримують можливість перебувати у країні та вести публічне життя. 

Більш реальний спосіб жити у Північній Кореї – це працевлаштуватися на підприємстві чи відкрити власне підприємство. Для поїздки в КНДР потрібно відкрити робочу візу. Для поїздки у відрядження в посольство, серед інших документів, треба подати запрошення від північнокорейського підприємства, а для тривалого працевлаштування – документ про погодження від підприємства. 

У КНДР існує стаття за дармоїдство, тому там працюють абсолютно всі дорослі громадяни – на підприємствах чи у трудових таборах, тож на роботу запрошують вузькоспеціалізованих фахівців. 

Можна жити у Північній Кореї, якщо відкрити власне підприємство – для цього відкривається спеціальна віза. Однак це не може бути дрібний бізнес – економіка розрахована на великі компанії, при чому у форматі «спільного підприємства», де частину бізнесу буде контролювати держава. Найприбутковіші галузі, як будівництво, уже зайняли китайці, але КНДР все рівно потребує притоку валюти, тому з обережністю, але приймає західних інвесторів і підприємців. Серед галузей, які захоочуються, - високі технології, розробка природних ресурсів, інфраструктурні проекти та наукові дослідження. 

Вести бізнес в КНДР складно через високої корупції і тотального контролю з боку влади. Однак, якщо знайти державну корпорацію, яка стане партнером, і оформити візу для відвідування країни з метою ведення бізнесу, то у КНДР можливо жити. Для спрощення економічної співпраці з іноземними інвесторами, влади країни створює вільні економічні зони. Однак, слід розуміти, що КНДР не має високорозвинених точних технологій, тому устаткування доведеться купувати своє. 

Місцеві дрібні підприємства продають просту їжі – локшину і рис, створюють перукарні, масажні кабінети, відкривають аптеки, дехто торгує контрафактним китайським бензином чи нелегальним самогоном.